Придумайте волшебную сказку. главные герои сказки: принц, бедная девушка, златовласка, волшебница. волшебные предметы, которые используют герои сказки: палочка, шкатулка

  счасливая жизнь

жила-была   бедная                   девушка поимени златовласка,но она не была обычной.ее мать была доброй колдуньей и она унаследавала   волшебные способности и волшебные вещи например палочку и шкатулку.и к тому же у нее есть плохая сестра ,она любили ее,а она ненавидела и завидовала ей.и однажды принц искал себе прекрасную жену он смотрел одну за другой но никто не нравился ей.и он увидел бедную златавласку которая сидить за углом.он увидел ее и решил женится ,никто не смог противостаять ему.они поженились а вот сестра завидовала и дала златавласке чай с ядом.она выпила и упала ,принц переживал и сказал что хочет в последний раз поцелавать ее.принц поцелавал ее и она очнулась.они были на седьмом небе от счастья и жили долго и счастливо 

Уважаемый михаил юрьевич лермонтов! желаю вам преподнести в дар  эту великолепную картину, на котором изображены горы кавказа. я обожаю ваши произведения про этот край. читать их огромнейшее удовольствие. почему я решил(а) преподнести вам в дар именно этот горный пейзаж? ! потому что я знаю вашу любовь и привязанность  к кавказу. это ваша родина! это ваше все! я никогда не перестану любить ваши произведения про этот прекрасный уголок нашей родины. желаю вам процветания в работе и новых великолепных шедевров.                                                            с почтением, и.о.ф. 

Дія повісті «простодушний» (xvii 67) повністю розгорталася у франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території європи. незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно-простежувалася його сатирична спрямованість. у філософських повістях вольтера даремно шукав психологізм, занурення у душе­вний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподіб­ний сюжет. головне в них — загострене сатиричне зображення соціального зла, жорс­токості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. цією суворою реальністю перевірялися справжня цінність філософських витлумачень світу. звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизала усю творчість вольтера — його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. при всій своїй злободенності вона глибоко проникала у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходили за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник. • повість побудована у формі «адаптації» «природної людини», не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — це процес перетво­рення простодушного на звичайну людину. • «природна людина» — «штучна» людина (продукт цивілізації) — головна су­перечність твору. • у повісті «вольтер» полемізував із ж.-ж. руссо — творцем теорії про «приро­дну людину» та згубний вплив цивілізації на неї. головний герой «філософської повісті» належав до «нецивілізованого» індіан­ського племені гуронів і потрапив до франції випадково. все, що звичне для «циві­лізованих» французів, викликало в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім'ям героя). в центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечи­ли здоровому глузду, природному єству людини: «його розум, не викривлений по­милками, зберіг усю свою природну прямизну. він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають». природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобо­нами. в основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). вольтер порушив питання про роль церковного життя для морального стану су­спільства, яке висвітлювалося як в плані окремої людини, так і всієї держави, кері­вного апарату., юстиції. головна сюжетна лінія — історія кохання простака і юної вродливої сент-ів. спочатку події відбувалися в нижній бретані, в пріораті гірської богоматері. свої­ми наївними, але влучними судженнями гурон, сам того не знаючи, викривав різ­номанітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. у другій половині твору простак, відзначившись у битві з ійцями, що напа­ли на узбережжя, вирушив в париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозво­лом одружитися з коханою сент-ів. проте «природний розум» не міг знайти спіль­ної мови ні з «державним розумом», ані з «конфесійним розумом». всі можновладці, до яких звертався простак, а за ним і сент-ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. все суспільство розподілене на ворогуючі релі­гійні групи. тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егої­стична позиція, що вела до особистого збагачення. вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його мора­льнішим і щасливішим. твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості ка­толицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи климента xiv орден не був розпущений зовсім (xvii 73). поблажливіше вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень гордон. іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від нау­кових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ. співчутливо згадували вольтер і про гугенотів. луї xiv, розірвавши «нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу — силенну рук, які могли б служити йому». оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною». повість закінчилася трагічно для її героїв. маленька людина виявилася ціл­ком беззахисною перед свавіллям можновладців. всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані дер­жавною машиною. позиція ійських моралістів — шефтсбері, річардсона, дефо та інших — не витримала перевірки сарказмом вольтера.