Текст на тему відображення героїчної боротьби козаків за волю в історичних піснях надо умоляю

Ідобpаження геpоїчної боpотьби за волю запоpозького козацтва в наpодних думах і піснях хv столі постають пеpед уявою часи кpивавих і спустошливих нападів татаp і туpків на укpаїну. пеpшим бастіоном, який пpиймав на себе найміцніші удаpи хижих оpд, була запоpозька січ. відважні козаки-запоpожці мужньо захищали pідний кpай, визволяли побpатимів з неволі. істоpія укpаїни знає немало відчайдушних походів козаків. hе міг не тоpкнутися цієї теми укpаїнський наpод у своїх піснях і думах. геpоїчна боpотьба за волю запоpозького козацтва, часи козацької звитяги відтвоpені в багатьох фольклоpних твоpах. живі обpази козацької сміливості, бадьоpості, вільного, буйного, безжуpного життя постають пеpед нами в істоpичних піснях пpо боpотьбу з туpками і татаpами. кpащі pиси запоpожців безстpашність у боях і походах, добpодушність, віpність pідному наpодові - відтвоpено в обpазі легендаpного байди, князя дмитpа вишнивецького - пеpшого козацького ватажка у пісні " в цаpегpаді на pиночку" ("пісня пpо байду"). пpо боpотьбу за волю, муки, яких зазнали укpаїнські козаки від поневолювачів, pозповідає і пісня "ой, моpозе, моpозенку". автоp змалює стpашну смеpть молодого козака, улюбленця наpоду і водночас наpодне замилування його відвагою, його молодечим запалом, буйною волелюбною вдачею. шиpокої популяpності набула маpшова козацька пісня "ой, на гоpі женці жнуть", де звучить глибока любов до запоpозького війська і його ватажків - доpошенка та сагайдачного.

"  не  однаково  мені,/ як  україну  злії  люде/присплять, лукаві, і в огні/її, окраденую, збудять…/ ох, не однаково мені". вже за ці слова, що лунають з вірша "мені однаково, чи ", я люблю творчість шевченка. це незрівнянний геній українського народу, який до кінця ще не розгаданий. а може і не треба цього робити, щоб завжди відкривати шевченка по-новому, щоб не зникав отой оголений нерв у його творчості. це не тільки мій шевченко, а й усіх українців, бо ж його поеми викривають російську імперію, той жорстокий і цинічний царизм, розкривають переживання поета соціального плану. він нікого не копіює, не вдається до шаблону, тому що він самобутній, оригінальний.  тарас шевченко мені близький проблематикою своїх творів. та ж поема "катерина" змушує замислитися над своїми вчинками: не закохуватися у москалів, бо зрадять, покинуть, глузуватимуть. це актуально й сьогодні. прикладом слугує гібридна російсько-українська війна на сході україни. весь фальш, лицемірство, пияцтво, хвалькуватість, підлабузництво тощо демонструється на прикладі росіян.  я не можу не згадати його "". так, ярема галайда, сирота убогий, хотів крилами змахнути і бути з оксаною. але ж товаришам у боротьбі проти шляхти є чи не найголовнішою. той кривавий бенкет, те страшне закінчення твору, коли ярема зарізав своїх дітей через те, що вони прийняли іншу віру. але це вигадка, адже немає історичних доказів щодо цієї події. цим мені близький тарас шевченко.його страждання у фортеці, замкнутого від цивілізації, не покидало бажання писати про найголовніше - болючу правду, яка розкривала очі тодішнім українцям, пробуджувала їх скидати царські кайдани. щось на кшталт нашої "революції гідності", коли ми не стали на коліна, а кров'ю і смертями почали виборювати свободу і йти потихеньку рухатися до європейського простору.  я можу ще багато чого говорити про його мову, добірну, народну, дошкульну, сатиричну, ліричну, пейзажну, але хочу додати наостанок, що тарас григорович завжди буде жити у моєму серці, адже це геній українського народу.

Это замечательное произведение известной украинской поэтессы посвящено осмыслению мира и своего места в нем. стихотворение типично женское. героиня открывает свою "женскость" многократно: грамматически - с флексий, семантически - страстным выплеском эмоций, вызванных потребностью в любви, в понимании, в бережном отношении одного человека к другому. однако именно этот гендерный пафос, выраженный почти истерически и, казалось бы, ограничивающий воспринимающее сознание ярко и почти агрессивно выраженным женским "я" лирической героини, поэтическому дискурсу подняться на более высокий уровень, уровень общечеловеческого. лирический монолог сводится, в целом, к утверждению: "я, женщина, как никто другой, ранима и чувствительна, и именно моя слабость и беззащитность мне возможность увидеть и понять мир более точно и более глубоко". красота для лирической героини (совсем по достоевскому) именно то, что спасает мир. общеславянские корни авторского подхода к действительности очевидны: слишком уж силен в стихотворении трагедийный и вместе с тем героический пафос гармонизации мира. стремление исправить несовершенства окружающей реальности, намерение явно выстраданное, заслуживает не только уважения, но и действенной поддержки. это именно то, что объединяет интенции автора и читателей, обнаруживающих себя одинаково пораженными неприкрытой истиной: "эстетика - мать этики". именно таким образом в стихотворении отразилась парадоксальная, но от этого ничуть не менее убедительная максима нобелевского лауреата бродского. (и еще один лауреат нобелевской премии "присутствует" в самой речевой организации текста, в интонационном строе речи: шимборская) . красота спасает от дисгармонии, от безобразного, от хаоса. этот мощный семантический импульс приводит в движение все концептуальные слои произведения, дает возможность воспринимать их прежде всего в морально-нравственном ракурсе и, в конечном счете, позволяет лирическому дискурсу связать собой дотоле разрозненные элементы философии, аксиологии, социологии, эстетики, психологии. в стихотворении открыто выражена тема времени и пространства. совсем не случайно, что обе темы даны сначала в их сопоставлении с антропологическими мерками, а потом в их выходе за границы человеческой системы мер ("коли я нав*ть буду сивою" -- "несинхронною" -- "в цьому стор*чч*"), ("на пол* м*нному" -- "галактиками") - таким образом разрываются рамки земной ограниченности, и лирический субъект совершает попытку их преодоления. обе основные темы связаны сквозным мотивом жизни и мотивом души, вдоволь изведавшей беды и горя. однако тем более примечателен оптимистический и пафос последней строки, которым снимается весь семантический негатив предшествующего контекста. своим страстным призывом быть взаимно красивыми автор стремится воодушевить нас быть просто человечными --  внимательными, уважительными и заботливыми по отношению друг к другу.я думаю ето сойдет