Лист до всеволода нестайка про найцікавіші епізоди твору тореадори з васюківки

        у багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. але в. винниченко в оповіданні "федько-халамидник" показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості.         федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусі, своїм одноліткам не дає гратися. але читаючи далі про дружбу федька з толіком, розумієш, що федько - чесна і порядна людина. він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього усі гніваються. він ніколи ні за кого не ховався, як його друг толік, та і другом його назвати можна лише умовно. який же це друг, котрий не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний.         толік - зла, хитра людина. а випадок із чижом показує, що він усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. толік - це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.         бешкетування можна пробачити федькові, бо в нього добре серце і багато гарних рис. хоча б те, що він намагався врятувати толіка, розуміючи, що може загинути сам.         мені б дуже хотілось, щоб у мене, та й в усіх були такі друзі, як федько, - добрі, чесні, на яких можна покладатися. і якомога менше таких, як толік, - брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.

життя селянина сповнене щоденної праці на землі. земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. у повісті "гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. не кожний навіть мав чоботи. але вони пишалися тим, що працюють на землі. урочистою подією була весняна оранка. а день, коли михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

від землі залежало, чи добрий буде врожай. тому і ставлення до неї було особливе. мати михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними , а слово "насіння" взагалі вважала святим. і цю любов до природи мати передавала михайлику. мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід дем'ян своєму онуку.

мені дуже ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.