Чому у творі "по дорозі в казку" не вказано час і місце подій, а одяг людей не має національних особливостей? Обсяг 1ст

Твір "По дорозі в казку" можна віднести до жанру казки або казкової повісті, в якому зазвичай акцентується увага на загальних моральних принципах, а не на конкретних історичних подіях або географічних місцях. Також, автор може навмисно обмежити опис місця і часу, щоб надати твору загальну, абстрактну образність, яка дозволяє читачеві уявити події у будь-якому місці та часі.

Щодо одягу персонажів, то, зазвичай, у казкових творах часто використовуються стандартні та загальні описи одягу, які можуть бути зрозумілі для будь-якої культури і нації. Це дозволяє читачеві зосередитися на моральній частині твору, а не на описі зовнішності персонажів.

Отже, відсутність конкретних описів місця та часу подій, а також стандартні описи одягу персонажів у творі "По дорозі в казку" можуть відображати особливості казкового жанру і допомагати автору зосередитися на моральному змісті твору.

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «шнель, бидлото, шнель! » вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся , як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці лейпцига. коли протала земля, фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: « кі гут». а коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав фрідріх і гиркав охоронець. місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау». у фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. і ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок. під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною. фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували. одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову. —      бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка. коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба. осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. була велика і кошлата, не квітка, а півсоня-ха. я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпну-ла. поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами минуло півстоліття. за цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. якось син вирішив повісити на стіні поличку. стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. у рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували: —      ви не знаєте, де наш   теорія літератури. новела художній твір любові пономаренко «гер переможений» розповідає про подію, отже, належить до епічного жанру. ти, мабуть, помітив, що це оповідання невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська трагедія. невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий). специфічними ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. як правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні життєві обставини. автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього світу героя, його переживань і настроїв. сюжет новели — простий, динамічний, містить елемент несподіванки. пригадай оповідання богдана лепкого «цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала переломною в житті героя. тут передано внутрішні переживання й настрій хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. отже, цей твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін новела тоді ще ти не знав). новела як літературний жанр з'явилася в xiv-xv ст., а в україні набула поширення наприкінці xix ст.

ответ:

объяснение: дитячі роки стали своєрідною психологічною основою для створення багатьох літературних творів. адже дитинство — це найсвітліша пора кожної людини. це час довіри і щирості, час нескінченно цікавого пізнавання оточуючого світу. підтвердженням цих міркувань можуть бути біографічні відомості про відомого українського письменника м. стельмаха та його повість «гуси-лебеді летять».

головний герой повісті — маленький хлопчик михайлик, великий фантазер і мрійник. з перших рядків повісті ми розуміємо, що це — сам письменник. коли дідусь каже хлопцеві, що сонце відмикає землю золотими ключами, хлопчик переймається, що воно загубить ці ключі і на землю ніколи не прийде день. а коли над селом пролітають лебеді, михайлику здається, що від їх крил лунає привабливий дзвін. і це лише два приклади того, що у хлопчика був талант сприймати оточуючий світ образно і поетично. чому ж михайлик був саме таким?

мабуть, перш за все, хлопчик став таким завдяки своїм рідним. тут можна згадати матір м. стельмаха, ганну іванівну, яка була ласкавою, доброю жінкою і невтомною трудівницею. саме вона навчила свого михайлика любити та розуміти кожну травиночку, бачити красу у вранішній росі та заході сонця. прикладом такого виховання може бути епізод з насінням. коли михайлик допоміг голодній жінці з дитиною і віддав їй усе своє насіння, мати не пожурила михайлика, а навпаки, схвалила вчинок хлопчика, бо прагнула навчити сина бути уважним до горя інших людей та їм.

не менше добра для михайлика зробили його батько, бабуся, дід дем’ян і дядько микола за прізвиськом бульба, яких він дуже любив. дитинство хлопчика було сповнене казковим, романтичним, незвичайним світом. і кожен читач бачить у повісті образи щирих, добрих і простих трударів, серед яких пройшло дитинство михайлика. ставши дорослим, м. стельмах був гарним батьком для дочки та сина, ростив їх у любові і розповідав їм все те, що запам’ятав з власного дитинства.

творчість письменника подобається різним поколінням читачів, адже уся вона сповнена дитячих спогадів, романтики та казковості. світ людей, яких автор змалював у повісті «гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. я вважаю, що якби кожен з нас виховувався серед таких людей, як близькі михайлика, життя було б набагато краще, і люди дуже добре розуміли б оточуючий світ, вміли цінити красу природи та співчувати іншим. а проблеми, які м. стельмах розкриває нам у своїй повісті, залишаються актуальними й зараз, та, скоріш усього, будуть актуальними і в майбутньому.