рвкру уркуру укрур уцпцпцп цуп цупцпцу уцп уцпуц уп цу уцп цупц

Образ лесі має виразний фольклорний характер. саме таку дівчину оспівували в народних піснях, казках. вона слухняна дочка, скромна, цнотлива. ще дитиною її посватав яким сомко, й вона вірно чекає свого судженого, хоча помічає закохані погляди петра, який їй також до вподоби. як казкова принцеса, леся лише чекає, як вирішать її долю інші. кирило тур викрадає красуню, петро відбиває дівчину в запорожця, а потім і сомко, по суті, відмов­ляється від лесі, ві перевагу козацькій дружбі. тепер лесі і петрові ніхто не заважає, і вона доглядає пораненого парубка, щоб незабаром стати йому вірною дружиною.безперечно, образ лесі оживив сюжет історичного роману і яко­юсь мірою доповнив наші уявлення про моральні якості, які у дав­нину найбільше цінувалися в дівчині.  в образі лесі череванівни письменник уособлює найкращі риси української дівчини: красу, вірність, волелюбність, власну гідність, патріотизм, щирість, здатність до палкого кохання. цей яскравий образ доповнює палітру найкращих жіночих образів української класичної літератури.

Коли набирали солому, дiд часто сповзав iз скирти, нанизував солому на рiжняки i гуцав так, що аж лiса скрипiла. товчи, внучку, гнiти! хекав. а я ще якийсь навильник скину. i знову дерся на скирту. спочатку олесь надолужав, потiм заморився i сiв. навiщо стiльки беремо? як навiщо? озвався з пiтьми прокiп. це ж собi, а не тещi. хе-хе! ти знаєш, що таке теща? нi? пiдростеш узнаєш. клята баба. а якщо коням важко буде? своєï олесь. нiчого. зате нам легко. натопив i вилежуйся собi на печi. ти вiдпочинь, а тодi ще пострибаєш. воно ж таки груз. повертались додому в темрявi. лiпив мокрий снiг, припорошуючи бiлим конячi спини. прокiп хльоскав батогом i лаявся. а олесь сердито сопiв у нього над вухом i пiдбивав руку. замахнеться прокiп гарненько, цьвох i мимо. не бий, благає олесь. бачиш: важко. прокiп зiтхнув i, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до олеся. ось послухай, дурнику, що я тобi скажу. слухай i на вус мотай. тут, на землi, не бити не можна. тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. подався вперед i, олеся прiлим духом давно не митоï бороди, захарчав у саме вухо: пойняв? олесевi зробилося сумно. закортiло швидше туди, в село, де снiг плете навколо електричних лiхтарiв густi рожевi сiтi, й привiтно свiтяться вiкна в хатках. попереду бiлою стiною пiдвiвся бiр. вiн уже не гув i не шикав на коней. мовчить, тихо сказав олесь. снiгом забило, пояснив прокiп. вiтер гiлля не зрушить. дома олесь не став ждати, доки дiд з матiр'ю солому, швиденько роздягся i полiз на пiч. через деякий час у сiнях загримали чобiтьми, загомонiли. ото ж я й кажу, говорив дiд, неглемедза вiн у тебе, наталко. затопчуть бо воно ж як деревце в потiм дiд увiйшов до хати, заглянув на пiч. змерз, онучку? а ти ножки на черiнь, а зверху кухває олесь глибше зарився в подушку i тоненько заскiмлив. прокiп пiдняв брови сторчака. он диви, чого це вiн розприндився? геть, не займайте його, сумно обiзвалася мати з хатини. ïжте вже. а хiба я що? мимрив прокiп. а йому нiчого такого й не вiн ïв швидко, винувато витрiщав очi, плямкав тихiше, нiж завжди, i губив крихти в бороду. олесь непомiтно для себе заснув. а вночi крiзь сон благав матiр розповiсти казку про iвасика-телесика, злякано зойкав, коли вiдьма гризла дуба, i радо смiявся, коли гусиня взяла iвасика на своï крилята. вдосвiта знов загули на морозi сосни i закричали пiвнi на горищах. народжувався новий день.