Гумористична розповідь на тему моє шкільне життя потрібно дуже

    одного разу в нашій школі була дуже смішна історія і ми її ще досі споминаємо.       було це після зимових канікул в нашого друга на уроці в нього ручка під час диктанта покотилася в кінець класу і він цілий урок пробув без ручки, а коли вчителька перевіряла зошити запитала в нього:       - чого в тебе немая контрольной роботи?   а він і розповів цю історію. і ми всим класом сміялис бо можна бу ло просто попитатись у вчительки підняти ручку    отже ніколи не бутте соромязливими!  

Україна — благословенний край. буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани. здається — кращого немає  нічого в бога, як дніпро  та наша славна  краї україні, славній своєю красою, народився тарас григорович шевченко — великий український народний поет. у тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. але була в маленького тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю: село на нашій україні —неначе писанка село,зеленим гаєм бог витає над селом.а потім не стало рідних. хлоцець-сирота опинився в чужому холодному петербурзі — не стало й батьківщини . спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за україною зустрічаються у віршах молодого поета. україно, україно! серце моє, ненько! як твою долю,заплаче серденько! опинившись у засланні, шевченко линув думкою в рідні місця. ходив берегом мертвого аральського моря, а очі бачили розкішну природу україни: тихесенько вітер віє,степи, лани мріють,меж ярами над ставамиверби зеленіють.як не вистачало шевченкові, насильно відірваному від україни, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! з яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! моя країно! коли і вирвусь з цієї пустині? »після заслання шевченкові не дозволили оселитися в україні. і лише після смерті тарас григорович, для якого не було «на світі україни», не було «другого дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну батьківщину. 

Дельфіни поводяться на морях, як справжня рятувальна команда, людям, що попали в біду. більш того, зареєстровані десятки випадків, коли хворі і поранені дельфіни самі припливали до людей по або звали на виручку до дитинчати, що заплуталося в мережах. що ж спонукає дельфінів рятувати тонучих людей, виштовхуючи їх з води? виявляється, це пов'язано з властивим ним природженим рефлексом виштовхування родичів на повітря.дихання у дельфінів може здійснюватися лише при винирюванні. якщо ж дельфін, що ослабів, або новонароджене дитинча не в змозі піднятися на- верх і виставити голову з води, то на йому, по видаваних їм сигналах лиха, прийдуть інші дельфіни і виштовхнуть його з води. рефлекс виштовхування виявляється у дельфінів і побачивши мовчить і навіть мертвого родича. цим і пояснюється виштовхування з води тонучих людей. іі. взимку сплячі тварини всього на який-небудь градус тепліше навколишнього повітря, у декого температура падає навіть до п'яти градусів морозу. серце у них хоч і ледве-ледве, але б'ється, тоді як у тварин, що не в сплячку, серце зупиняється при  температурі тіла 15 градусів. у ссавців разів в 10 знижується газовий обмін і в 40 разів – дихання. їжак робить, що згорнувся в клубочок, ледве уловимий вдих один раз в хвилину. ховрах, що занурюється в сплячку в цілому на 9 місяців, або кажан встигають 97 за цей час перебачити всі сни, які лише можуть приснитися. сплячка – найяскравіший прояв сезонно-річних ритмів. а їм підкоряються і тварини, що відзначають прихід зими і літа зміною вбрання, і рослини, що зацвітають, приносять плоди і що листя в певний термін, і нарешті, людина, яка зміну сезонів відчуває інколи дуже гостро.